Деякі
педагоги, працюючи з дітьми, використовують колір під час слухання та
сприймання музики. Але педагогічний досвід у цій галузі ще недостатньо
обґрунтовано, що породжує різні й навіть суперечливі судження. Згідно з одним
із них кольорові асоціативні уявлення заважають учням сприймати музику. Інші
вважають, що кольорові асоціативні уявлення, котрі виникають під час сприймання
музики, є показником емоційності, фантазії і сприяють художньому розвитку
дітей.
Зазначимо,
що цю проблему розглядали різні науковці. Так, ще Арістотель зауважував про
відповідність впливів, які справляють кольори й музичні звуки. Окремі
вчені-фізики виводили алгоритми переведення музичних звуків у кольори, виходячи
з того, що є сім основних звуків (в октаві) і сім кольорів веселки. Але такий
механістичний підхід, на наш погляд, у педагогіці малоефективний.
Ученими
встановлено, що за допомогою слухових аналізаторів людина засвоює лише 15 %
інформації, за допомогою зорових – 25 %, а коли об'єднуються слуховий і зоровий
аналізатори – 65 %. Доведено також зв'язок кольору з емоціями людини: негативний
емоційний стан підвищує чутливість до фіолетового, синього; позитивний – до
жовтого, червоного.
Відомо,
що «кольоровий слух» мали Л. ван Бетховен, Р. Вагнер, Г. Берліоз, Ф.Ліст, М.
Римський-Корсаков, О. Скрябін та інші композитори. У партитурі «Прометея» О.
Скрябіна є рядок «Luce» (для запису кольорів), а М. Чурльоніс доповнював свої
музичні твори оригінальними малюнками.
З метою
з'ясування ролі кольорових асоціативних уявлень молодших школярів у процесі
сприймання музики і методичних підходів щодо їх використання було проведено
експериментальну роботу в 1-му і 3-му класах.
Підготовча
бесіда показала, що під час слухання музики учні люблять мріяти, фантазувати,
придумувати власні образи, сюжети. На запитання вчителя: «Як би ви хотіли
передати свої музичні враження – розповіддю чи малюнком?» більшість дітей
вибрала малюнок. Це свідчить про те, що кольорові засоби передачі образів для
них доступніші, ніж словесні.
Щоб
глибше підготовити школярів до використання кольорів у процесі сприймання
музики, ми вдалися до ігрового методу. У грі «Герой добрий і злий» було
запропоновано замалювати дві фігури, однакові за формою, але різні за виразом
обличчя. У грі «Якого кольору царство?» діти вибирали колір для різних царств:
добра, зла, страху, веселощів тощо. Сподобалася учням гра «Винайдемо новий
колір», де вони не лише змішували різні кольори, щоб вийшов новий колір, а й
давали йому назву.
Декілька
разів проводили гру-тест «Настрій і колір» (діти вибирали колір відповідно до
свого настрою). Спостереження показали, що вони взаємозв'язані: зміна настрою
дитини відбивалася на виборі кольору.
Спочатку
деякі школярі повторювали характеристики кольорів, що їх давали однокласники.
Спостерігався такий стандарт: червоний – радість і веселощі; жовтий – світло і
тепло; брунатний і чорний – страх, «погане», зло; синій – сумний; зелений –
ніжний, «новий». Ми намагалися уникнути стереотипного підходу, пояснюючи дітям,
що не обов'язково мислити однаково, цікаво знайти своє, власне бачення кольору.
Після
підготовчого етапу експериментальної роботи на уроках в обох класах учні
прослухали фортепіанну п'єсу О.Рєзцової «Сонечко танцює» і словесно
охарактеризували її. Дітям було важко знайти відповідні визначення, найчастіше
вони користувалися словами «весела» й «швидка».
Ми
запропонували школярам намалювати свої враження так, щоб кольори співпадали з
музикою. Першокласники активніше взялися за роботу, третьокласникам треба було
дати додаткові пояснення. У малюнках дітей були певні образи. Утім, якщо
першокласники зобразили сонце і хмари, дерева, квіти, звірят, то третьокласники
– тільки сонце І хмари (троє учнів ще й веселку).
Потім
учням запропонували повторно прослухати п'єсу і, дивлячись на малюнки,
розповісти про неї. У бесіді було з'ясовано, що вибір кольорів обумовлений не
стільки проникненням у характер музики, скільки уявленням про сонце, хмари,
небо. Діти добирали вже більше епітетів для визначення музики: «добра, світла,
кольорова, радісна, танцювальна».
На
наступному уроці школярі передавали за допомогою кольору свої враження від
п'єси О.Рєзцової «Сонечко сумує». Прослухавши її, учні визначили, що вона сумна
за характером, звучить у повільному темпі. Діти порівняли обидві п'єси,
помітили їх відмінність. Ми спрямували їх на таку думку: якщо характер другого
твору інший, то має змінитися і колір у малюнках.
Зазначимо,
що кольорова палітра різнилася помітніше в малюнках першокласників. Деякі учні
зобразили сонце жовто-брунатним, сірим; небо й хмари – темно-синіми, сірими,
чорними. У малюнках третьокласників ляше колір неба став темніший.
У
визначенні характеру музики також з'явилися нові слова: «похмура, жалібна,
захмарена».
Контрольні
уроки показали, що школярам подобається передавати музику в малюнках, для
більшості з них це завдання доступне. Першокласники нерідко доповнювали бесіду
про музику і виразними рухами, мімікою, жестами, – так їм легше передати свої
враження. Проте були й цікаві емоційно-образні характеристики: «сумне сонечко –
значить, сіре»; «сонечко темне, бо холодне»; «сонце потемніло і хворіє»; «небо
чорне, бо сонце невеселе» тощо.
Уже на
початковому етапі експерименту можна зазначити, що за допомогою кольорових
малюнків діти краще запам'ятовують назви і звучання музичних творів, довше
зберігають у пам'яті, легше знаходять слова для характеристики музики.
Оскільки
музиці властива абстрактність, вважаємо за доцільне поступово перевести
мислення дітей від образно-кольорових асоціативних уявлень до
безобразно-кольорових.
Спочатку
учням було запропоновано передати в кольоровому малюнку емоційний настрій
фортепіанної п'єси Г. Шеченкова «Страхітлива казка» (назву їм не повідомляли).
Більшість першокласників охарактеризувала музику як «чарівну, але погану»;
третьокласники – як «страхітливу, злу, жахливу».
У
дитячих малюнках переважали темні тони. Учні виявили творчість, зображуючи
бурхливе море, великі хмари, фантастичних Істот. Тут були й окремі елементи
графіки: рисочки, кола, мазки, дуги, перехрещені лінії тощо.
Коли
діти виконали завдання, ми допомогли їм узагальнити характеристику музики:
«страхітлива, зла, чарівна, фантастична, космічна, казкова, чаклунська».
Наприкінці
уроку вони знову прослухали п’єси «Сонечко танцює» і «Сонечко сумує» і згадали
їх назви. Це завдання виконали так: назвали твір точно 5 (1-ий кл.) і 9 учнів
(3-ій кл.); назвали неточно 4 учні (1-ий кл.) і 5 учнів (3-ій кл.); не назвали
10 і 9 учнів.
Коли
дітям роздали їхні малюнки, – результати значно поліпшилися: назвали твір точно
7 й 11 учнів, неточно – 9 і 7 учнів, не назвали З учні й 5 учнів.
На
наступному уроці школярам запропонували інше завдання: дивлячись на кольорові
малюнки, спрогнозувати відповідну музику й розповісти про неї. На трьох
малюнках було зображено бабу-ягу в різних кольорах: жовто-брунатних,
чорно-сірих, червоно-оранжевих.
Музику,
яка відповідає першому малюнку, діти визначили як «просту», «звичайну»,
«спокійну». До другого малюнка підібрали слова «зла», «сердита», до третього –
«небезпечна», поранена». З цього видно, що дітям важко охарактеризувати музику,
легше – персонаж.
Прослухавши
фортепіанну п'єсу П. Чайковського «Баба-Яга», більшість учнів вибрала до неї
малюнок у чорно-сірих тонах і на прохання вчителя намагалася обґрунтувати свій
вибір.
Поступово
ми підійшли до уроків, де відбувався перехід від образних до безобразно-кольорових
асоціативних уявлень під час сприймання музики.
Наприклад,
було запропоновано для прослухування фортепіанну п'єсу Л. Ревковської
«Карнавал», у якій перша й третя частини звучать весело, святково, а середня
частина – загадково, таємниче.
До
сприймання твору школярі були підготовлені вступною бесідою з використанням
ігрових прийомів.
Наведемо
фрагменти уроків:
– Діти,
сьогодні нас чекає подорож у незвичайну країну. Там немає тварин і рослин, зате
є кольори й звуки. Яку б назву ви дали цій країні?
– Я
назву її «Королевство кольорової музики».
– Там
живуть нотки й кольорові плямки, їм весело.
–
Увага! Діти, у цій незвичайній країні з'явилася нова музика, котру треба
намалювати (учитель грає мелодію). Але, на жаль, король і королева забули, як
це зробити. Давайте допоможемо казковим героям.
Учні
обох класів зацікавлено слухали вчителя, і першокласники відразу ж із
задоволенням погодилися допомогти мешканцям казкової країни. Третьокласники
попросили часу для обміркування, як виконати завдання.
Перед
слуханням твору його назва не повідомлялася. Школярі правильно визначили
характер музики: «веселий, радісний, святковий». Чимало з них, особливо
третьокласники, помітили, що в середині п'єси «щось відбувається, бо музика
змінилася».
На
дитячих малюнках не було темних тонів, більшість із них мала абстрактну
кольорову композицію, хоча в деяких були конкретні образи. Учні намагалися
пояснити вибір кольорів (краще це вдалося третьокласникам). Майже всі діти обох
класів виконали завдання самостійно.
Наведемо
висловлювання учнів:
– На
моєму малюнку багато кольорів, бо музика швидка, весела, «різнокольорова»
(Олена К.).
– Я
намалював червоні, жовті, зелені кола, бо це різнобарвний танок (Дмитро П.).
Діти
погодилися з авторським найменуванням твору. Деякі з них запропонували свої
назви, наприклад: «Танок барв», «Карнавал кольорів», «Свято кольорів і музики».
Під час
уроків збагачувалася емоційна палітра дитячих малюнків, вибір кольорів ставав
оригінальніший і свідоміший.
Отже,
експериментальна робота засвідчує, що поступовий перехід від конкретно-образних
до абстрактно-безобразних асоціативних уявлень можна вважати доцільним на
уроках музики з молодшими школярами. Нам вдалося спрямувати асоціативні
уявлення дітей, допомогти їм уважніше слухати музику, обґрунтовуючи вибір кольорів.
Використання аналогій з кольором сприяло розвитку емоційності, підвищенню
інтересу учнів до музики.
Курсова
робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної педагогічної науки –
значення методу моделювання у процесі слухання музики. Вивчення та аналіз низки
літературних джерел, спостереження за практикою в школі дали змогу зробити такі
висновки і узагальнення:
1.
Акустичним супроводом повсякденного життя учнівської молоді є музика. Незлічені
стилі й жанри музичного мистецтва знаходять своє втілення в сучасному світі,
динамічно вплітаються у найрізноманітніші види соціальної практики. Серед
школярів постійно спостерігається підвищення інтересу до музичних творів (як
правило, масових популярних жанрів), інтенсивності спілкування з ними. Така ситуація
підтверджує необхідність удосконалення педагогічних процесів викладання музики,
спрямованих на духовний розвиток особистості, ефективну реалізацію виховного
потенціалу мистецтва. Музична освіта сприяє розвитку світосприйняття,
поглибленню емоційного пізнання і переживання, активізації образно-асоціативної
сфери діяльності, збагаченню морально-естетичних принципів людини.
2.
Успішність формування музичного сприймання школярів залежить передусім від
методичного забезпечення навчального процесу. Учитель – повинен володіти
багатьма методами і прийомами, щоб обрати найдоцільніші з них для вирішення
конкретного завдання.
3.
Основними методами формування музичного сприймання є методи наведення і
спостереження. Суть методу наведення полягає у такому доборі музичних творів і
впливів, які дають змогу непомітно для слухачів спрямувати їхнє сприймання до
«розумної мети». За допомогою методу спостереження викликається активна слухова
увага до музики, що звучить.
4. У
педагогічному аспекті доцільніше говорити про групу методів наведення (бесіда,
розповідь, пояснення, коментування) і спостереження (ху-дожньо-педагогічний
аналіз, моделювання, зіставлення за контрастом і аналогією тощо). Зрозуміла
умовність цього поділу, адже, наприклад, методи моделювання чи зіставлення за
контрастом і аналогією також виконують функцію наведення слухачів на сприймання
певного змісту. Так само як такі методи наведення, як розповідь і пояснення,
спрямовують спостереження за музикою. Йдеться про взаємозв'язок і єдність
методів у їх спрямованості на формування музичного сприймання школярів.
5. У
науково-методичній літературі більшість названих методів дістала ґрунтовне
висвітлення, особливо у працях О.О. Апраксіної, Н.Л. Гродзенської, Д.Б.
Кабалевського, В.М. Шацької.
6.
Складний процес розвитку дитячого музичного сприйняття передбачає використання
художнього виконання творів, слова педагога й наочних засобів. Все це поєднано
в одному методі, який називається – моделювання.
7. У
процесі слухання музики у дітей накопичується художній досвід, на основі якого
розвиваються звукообразність музичного сприйняття, всі музичні здібності, а
також – увага та її обсяг, розподіл, концентрація і переключення; пам'ять,
аналітичні можливості.
8.
Організовуючи різноманітний досвід дітей, які самостійно користуються музичними
іграшками та інструментами, спрямовуючи увагу дітей на висотні, ритмічні,
темброві й динамічні відношення, педагоги створюють сприятливу сенсорну основу
для наступного підведення дітей до найпростіших основ музичної грамотності.
Нагромадження досвіду слухових відчуттів, диференціювання різних властивостей
звуків, що постійно виникають, необхідність діяти в мінливих ситуаціях з
різноманітними інструментами – все це сприяє музичному розвитку дітей.
9.
Сприймання музики школярами значною мірою залежить від сформованості у них
навичок розрізнення емоційних настроїв, спостереження за інтонаційно-логічним
розвитком та оцінювання музичного твору. Послідовне і цілеспрямоване оволодіння
умінням слухати створює умови для подальшого музичного розвитку учнів,
осягнення ними емоційно-естетичного змісту музичних творів, розширює можливості
пізнання музичного мистецтва.
10.
Сенсорне виховання має на меті: сформувати слухову увагу дітей; привчити їх
вслуховуватися в різноманітні гармонічні звукові сполучення, уловлювати зміну
контрастних і подібних звукових співвідношень; навчити способів обстеження
музичного звучання; розвивати музично-сенсорні здібності. В результаті
сенсорного досвіду діти набувають конкретних уявлень про музичні явища.
11.
Початкове орієнтування в музичних явищах потребує від дітей вміння вслухатися в
музичне звучання, виділяти ту чи іншу властивість музичних звуків із загального
їх комплексу, почути динамічні, ритмічні та інші зміни.
12.
Засвоєння способів вслухання передбачає наявність у дітей вміння зіставляти
подібні й контрастні сполучення властивостей музичних звуків, відносити явища,
властивості звуків до тих чи інших угруповань, знаходити ті чи інші властивості
музичних звуків в умовах різної музичної практики (співу, руху, гри на музичних
інструментах).
13. У
перспективі уроки музики стануть центром цілісної педагогічної системи, в якій
залучення школярів до музичного мистецтва здійснюватиметься на тлі їх широкого
художньо-естетичного розвитку. Організаційно-методичною основою такої системи
стане координування класних (обов'язкових для всіх) і позакласних або
позашкільних (що вільні обираються) форм занять музикою. А одним із головних
критеріїв ефективності – повноцінний розвиток музичного сприймання і активної
музично-творчої діяльності учнів.
